Ростислав ДЗЮБА: Чи безпечна демократія?

Ростислав ДЗЮБА, Аспірант Історичного факультету Донецького національного університету

 “Демократія не може стати вище рівня того людського матеріалу, з якого складаються її виборці”, - Бернард Шоу

Вважається, що сучасний світ живе у найрозвиненішому із століть: ніколи наука не розвивалася так стрімко, ніколи людина не була настільки близькою до розгадки життя на Землі і досягнення вічного життя як такого. Це століття характеризується епітетами «найграндіозніше», «найзначніше» і «найбільш досконале та оптимальне». Людство вибирає краще. І серед таких «кращих» тенденцій – поширення демократії, точніше демократичних цінностей у світі, спроба приживлення її, навіть, на «піску», на якому, як відомо, «демократії не будують». Чи такою безпечною є демократія, як її прийнято сприймати, особливо у Західному світі? І чи не несе вона в собі загрозу, особливо у міжнародних відносинах, коли країни та цілі континенти опиняються втягнутими в єдині глобальні процеси?

Слово «демократія» перекладається з грецької як народовладдя. Але, незважаючи на очевидність трактування, ідеалу такого народовладдя досягти важко. Такий ідеал також підлягає різним тлумаченням, а тому існує ряд проблем, які стосуються змісту і функціонування демократії.

Демократія виступає способом забезпечення активної участі народних мас в діяльності організацій, рухів, партій та держави і тому є суб’єктом політики. Ось чому в ХХ столітті слово «демократія» стало, мабуть, найпопулярнішим у народів та політиків усього світу. Сьогодні немає жодного впливового політичного руху, яке б не претендувало на здійснення демократії, не використовувало б цей термін у своїх, часто далеких від справжньої демократії, цілей, тим самим дискредитуючи це поняття і відбиваючи віру суспільства у справедливість такого «народовладдя».

Концепції демократичного устрою суспільства виходять з презумпції першопочаткової розумності та конструктивності людини. Люди наче б то здатні домовлятися між собою, їм не властиві тенденції до руйнування, вони схильні підкорятися правилам, які існують в суспільстві, оскільки розуміють їх необхідність. Ця віра підтримується дуже потужними засобами ідеологічної обробки суспільної свідомості.

Так, у міжнародному середовищі давно склалася думка, що «демократії не воюють між собою», відповідно, поширення демократичних цінностей у світі призведе до того, що людство забуде про війни та конфлікти і заживе в суспільстві всезагальної рівності та добробуту. Але така постановка питання не враховує негативний сценарій розвитку. Намагаючись встановити демократичні основи в Іраку та Афганістані, США отримують не рівноцінних партнерів по демократичному миру, а «незговірливих маріонеток», воювати з якими час від часу все ж таки доводиться.

Пояснення виглядає достатньо простим з точки зору реалістичного підходу до міжнародних відносин: у реальності люди скоріше схильні проявляти свою тваринну основу, успадковану від далеких предків. Усі минулі політичні системи, слідуючи генетичним програмам, мріяли про світле майбутнє, де можна солодко їсти, розважатися, розмножуватися, владарювати, досягати популярності, слави. За райське життя конкурували аристократи і народ. І тоталітарні, і демократичні режими орієнтовані на завоювання ресурсів, на підвищення рівня споживання, зростання ВНП. Реальна демократія ніде і ніколи не була владою народу, що означало б недержавне, суспільне самоуправління. З моменту виникнення цього поняття вона пов’язана з державою, а, значить, і з примусом і, в кращому випадку, є владою більшості над меншістю, а найчастіше – формою правління добре організованої привілейованої меншості, в більшій чи меншій мірі підконтрольного народу.

Таким чином, поширення демократії у світі – складний процес з багатьма протиріччями. Упродовж багатьох десятиліть ліберальна демократія була одним із головних символів Заходу в його боротьбі з комуністичною ідеологією і країнами командного соціалізму. Це сприяло масовому поширенню ідеалізованих, явно завищених оцінок її можливостей, які проявляються у спробах обґрунтувати демократію як універсальну і найкращу форму політичного устрою для усіх країн та народів. Що приваблює людей в демократії, тобто якими цінностями вона володіє? Демократія, в будь-якому випадку, передбачає такий політичний аспект свободи як рівне право громадян на участь у формуванні органів влади.

В сучасному демократичному суспільстві політична свобода перетворилася в одну із суспільних цінностей та, незважаючи на це, можливість вільної участі у формуванні політики держави, рівноправного впливу на владу не вважається більшістю громадян найважливішою цінністю. Це пояснюється тим, що життєво важливі інтереси громадян зазвичай знаходяться у поза політичних сферах і їх реалізація безпосередньо не пов’язана з демократією.

Повчальною є «китайська модель», яка отримала назву політики «нового авторитаризму». Ця модель передбачає збереження сильної влади центру та її активного використання для підтримання політичної стабільності і проведення радикальних економічних реформ, що передбачають розвиток ринкової економіки, відкритої для зовнішнього світу. Стабільність влади та дешева робоча сила дозволили залучити величезні інвестиції найбагатших країн світу, що дало вигоду обом сторонам. Це забезпечило найвищі у світі темпи економічного росту і безперервне підвищення добробуту населення при збереженні суспільного порядку та особистої безпеки громадян.

Таким чином, демократія – це всього на всього спроба концептуального оформлення базової проблеми людського співжиття. А базовою програмою людей залишається прагнення до гедонізму, а не до розумного облаштування свого життя. 

Для міжнародних відносин демократія – це поки-що краща форма, оскільки вона дозволяє уникнути крупних конфліктів та війн. Але ООН, як головний форпост світової демократії уже давно продемонструвала свою неефективність по резонансних питаннях і вимагає реформ, а це значить, що нам, можливо, ще доведеться дізнатися про форму правління, яка буде кращою та безпечнішою для світової спільноти, ніж дискредитована демократія сучасності.